Чому забули про просо?

Площі посіву проса змінюються щороку. Це трапляється тому, що для фермерів ця культура часто виступає як “страховка” — особливо коли навесні погода підводить, і сіяти інші культури вже пізно. Просо не вибагливе, швидко росте і не боїться посухи. В минулому, у 90-х, площі під просо доходили до 200-300 тисяч гектарів, але в останні роки, особливо після початку війни, ці цифри значно впали. Наприклад, у 2022 році було всього 49,1 тис. га.

Просо вирощується переважно в Степу, але його також садять у Лісостепу та Поліссі, де ця культура виявляється дуже перспективною. Через війну змінилися і лідери за обсягами виробництва — замість Одеської, Харківської та Херсонської областей на передні позиції вийшли Полтавщина, Чернігівщина та Харківщина.

Що стосується врожайності, то вона коливається від 16,1 до 23,5 центнерів з гектара за останні п’ять років, залежно від погоди та технологій, які використовують фермери. І хоча просо і не так прибутково, як деякі олійні культури, рентабельність його вирощування може досягати 20%. Важливо також, що просо має стабільний попит на ринку, що робить його вирощування привабливим для аграріїв.